Shipregistration in Ukraine: an overview of legislative changes and issues

Author: Denys Rabomizo, partner
Published in: "Skipper", № 3, 2020
This article can be read in Ukrainian below.

У квітні 2020 року стало відомо про зміни у процедурі реєстрації суден в Україні в частині звільнення від (1) будь-якої реєстрації визначених категорій суден та (2) проходження обов’язкового технічного огляду під час реєстрації.

Відповідно до інформації на офіційному сайті Міністерства інфраструктури України, від обов'язкової реєстрації звільняються 30% судновласників, а 100% власників маломірних суден звільнено від обов'язкового проходження технічного огляду під час реєстрації судна.

У цьому матеріалі ми пропонуємо більш детальніше розібратися, які саме зміни до законодавства були внесені та які складності можуть виникнути у зв’язку з цим.

Щодо звільнення суден від реєстрації

8 квітня 2020 року Кабінет Міністрів Украйни підтримав пропозицію Міністерства інфраструктури України щодо скасування обов’язкової реєстрації та технічного огляду маломірних суден та своєю постановою за № 289 затвердив відповідні зміни до Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України (далі за текстом – «Порядок про реєстрацію»).

Відповідно до цих змін з під дії Порядку про реєстрацію (та відповідно з-під обов’язкової  державної реєстрації) виведено наступні дві категорії суден:

  1. Малі моторні судна, оснащені механічним двигуном (двигунами) із загальною максимальною потужністю до 10 кВт, крім риболовних суден, що не підлягають нагляду класифікаційного товариства. 
  2. Веслові судна довжиною до 4 метрів, що не використовуються для промислу водних біоресурсів, перевезення вантажів та/або пасажирів з метою провадження підприємницької діяльності.

Стосовно першої категорії суден слід зазначити, що Порядком про реєстрацію не визначено терміну «мале моторне судно». Більш того, на сьогодні в законодавстві України відсутнє взагалі єдине визначення малого/маломірного судна. В більш ніж 15 підзаконних актах можна зустріти такі визначення як «маломірне (мале) судно», та окремо «мале судно» і «маломірне судно», що мають суттєву різницю один від одного, починаючи з довжини судна (від менше 7 м до менше 25 м), так і з інших критеріїв визначення плавзасобу як «малого судна».

Наприклад, Правила судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16 лютого 2004 року N 91, містить наступні визначення:

«мале судно - будь-яке судно, крім судна риболовного, довжина корпусу якого менша 20 м, за винятком суден, побудованих чи обладнаних для буксирування, штовхання чи ведення в зчаленні суден, що не є малими суднами, а також суден, на яких дозволено перевозити більше 12 пасажирів, і поромів;

«моторне судно - будь-яке судно, що використовує власну силову установку, за винятком суден, двигуни яких використовуються лише для здійснення невеликих переміщень (у портах чи в місцях навантаження і розвантаження) або для збільшення їх маневреності під час їх буксирування чи штовхання. Судно, що пересувається за допомогою вітрила та одночасно використовує свою силову установку, слід вважати моторним судном».

У  Положенні про порядок видачі посвідчення судноводія малого/маломірного судна, затвердженим наказом Мінінфраструктури України від 07.05.2013 року № 283 наведено такі визначення:

-«мале/маломірне судно - моторне судно з корпусом довжиною до 24 метрів та вітрильне судно з корпусом довжиною від 2,5 до 24 метрів валовою місткістю менш як 80 одиниць (за винятком суден, що перевозять більше 12 пасажирів, суден, що перевозять небезпечні вантажі, буксирів, штовхачів, криголамів, поромів, суден допоміжного та технічного флоту), а також водні мотоцикли (гідроцикли)», та

-«моторне судно - самохідне судно будь-якого типу з корпусом довжиною до 24 метрів, конструкція та призначення якого відповідають вимогам Технічного регламенту прогулянкових суден, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року N 1147».

Відсутність єдиного правового механізму щодо встановлення критеріїв для визначення судна як малого/маломірного призводить до виникнення різних тлумачень та спірних питань як між самими органами влади, так і між органами влади та судновласниками.

У зв’язку з цим, основним проблемним питанням, яке може виникнути під час прийняття рішення щодо обов’язковості реєстрації «малого моторного судна», є його визначення, включаючи технічні параметри, до яких в першу чергу відноситься довжина корпусу. І у цій ситуації не відомо хто та яким чином буде приймати рішення щодо визначення «малого моторного судна» під час розгляду питання про необхідність проведення обов’язкової реєстрації того чи іншого судна?

Також не визначеною залишається ситуація щодо вітрильних суден, що можуть мати стаціонарні або навісні двигуни та не використовувати їх під час експлуатації судна. Як зазначено вище, в окремих випадках визнається, що якщо судно пересувається за допомогою вітрила та одночасно використовує свою силову установку, воно вважається моторним судном. А як бути з реєстрацію такого судна та чи є вона обов’язковою наразі невідомо.

Те, що не викликає питань відносно першої категорії суден, так це наступне:

  1.  Мале моторне судно не підлягатиме обов’язковій реєстрації, якщо воно оснащено одним або декількома двигунами, загальна максимальна потужність яких не має перевищувати 10 кВт. Іншими словами, наявність щонайменше одного двигуна на борту судна є обов’язковим, але його (їх) максимальна потужність не має перевищувати визначену межу.
  2.  Риболовні судна, які не підлягають нагляду класифікаційного товариства, є виключенням із правила обов’язкової реєстрації малих моторних суден, та як і раніше підлягають реєстрації Держрибагенством відповідно до п. 5 Порядку про реєстрацію.

Друга категорія суден, яка звільнена від обов’язкової реєстрації, стосується виключно веслових суден довжиною до 4 метрів за умови, що вони не використовуються:

- для промислу водних біоресурсів, тобто промислового рибальства, під яким розуміється вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України (стаття 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»). Це не включає любительське рибальство у дозволених обсягах та для особистих потреб (без права реалізації) знаряддями вилову, встановленими для цього правилами рибальства;

- перевезення вантажів та/або пасажирів з метою провадження підприємницької діяльності.

Є цікавим той факт, що відповідно до пункту 7 Положення про Регістр судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 №814 (далі за текстом – «Положення про РСУ»), технічному нагляду не підлягають судна та плавзасоби з найбільшою довжиною корпусу до 2,5 метрів.

Отже, веслові судна довжиною до 2,5 метрів не підлягають реєстрації та технічному нагляду, а веслові судна довжиною від 2,5 до 4 метрів не підлягають обов’язковій реєстрації, але підлягають технічному нагляду Регістра судноплавства України (далі – «РСУ») з урахуванням інших умов стосовно таких суден, визначених вище.

Щодо звільнення суден від технічного огляду під час реєстрації

Іншою зміною до Порядку про реєстрацію є внесення змін до пп. "б" п. 34 розділу III цього порядку, відповідно до якого раніше для реєстрації судна в Судновій книзі України було необхідно надати «копію свідоцтва про придатність судна до плавання (за наявності) або акт огляду судна перед його реєстрацією». Таким чином, судновласник повинен був звертатись до класифікаційного товариства за отриманням відповідних документів для реєстрації свого судна.

Відповідно до внесених змін сьогодні на підставі цього ж підпункту судновласник повинен надати один із наступних документів:

  1.  сертифікат малого судна або
  2.  технічний паспорт, або
  3.  керівництво з експлуатації на судні, або
  4.  інший документ, виданий класифікаційним товариством, що підтверджує основні технічні характеристики судна.

Використання сполучника «або» чітко виокремлює 4 типи документів, останній з яких як раз і є «інший документ, виданий класифікаційним товариством». Наявність у судновласника одного з перших трьох перелічених документів буде достатньою підставою для задоволення вимоги, визначеної пп. "б" пункту 34 розділу III Порядку про реєстрацію.

Звертаємо увагу, що відповідно до вищезазначених змін судновласника звільнено від технічного огляду окремих суден лише під час їх реєстрації, що не виключає обов’язку судновласника забезпечити технічний нагляд цих суден в подальшому відповідно до законодавства України, в тому числі з урахуванням пункту 7 Положення про РСУ.

Оскільки в цьому матеріалі ми вже посилалися на цей правовий акт, не можемо залишити поза увагою і наступне.

Абзац другий пункту 7 Положення про РСУ визначає судна, які не підлягають технічному нагляду, а саме: 

«Військові судна та судна Держрибагентства (самохідні - з головними двигунами потужністю менш як 55 кВт, несамохідні - валовою місткістю менш як 80 регістрових тон, спортивні судна, а також судна та плавзасоби з найбільшою довжиною корпусу до 2,5 метра, крім водних мотоциклів; водні атракціони; дошки для серфінгу, зокрема з вітрилом або приводом; антикварні та історичні судна та їх копії, позначені як такі виробником; каное, байдарки, гондоли і водні велосипеди)...»

Існує думка, яка фактично підкріплюється існуючою практикою, відповідно до якої цей абзац слід читати у спосіб, відповідно до якого від технічного нагляду звільнені (1) військові судна, (2) судна Держрибагентства та (3) усі судна, зазначені далі у дужках незалежно від форми власності та відомчої належності. 

Однак нам складно погодитись з таким тлумаченням цього абзацу, оскільки його текстуальний аналіз прямо вказує, що судна, визначені в дужках після слів «Військові судна та судна Держрибагентства», є уточненням категорії суден, які належать Збройним Силам України та Держрибагенству. І як це не дивно звучить, але з огляду на таке формулювання в цьому абзаці п. 7 Положення про РСУ судна Збройних Сил України та Держрибагенства, що не включені до цього переліку, можуть підлягати технічному нагляду з боку РСУ з урахування положень Кодексу торговельного мореплавства України та інших положень законодавства. Очевидно, що тут має місце юридична колізія, яка може бути вирішена через внесення відповідних змін до законодавства.

На підтримку свої позиції щодо саме такого тлумачення цього абзацу ми наведемо приклади того, як судові органи в Україні в подібних ситуаціях застосовують аналогічний підхід до аналізу правових норм.

Так, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 року у справі № 703/6113/15-К, аналізуючи ч. 7 ст. 31 Кримінального процесуального кодексу України, зазначив наступне:

«… дужки, за загальним правилом, як розділовий знак часто використовуються в нормативно-правових актах. Дужки використовуються після визначення певного поняття, коли зазначається термін, яким це поняття позначається. Слова в дужках можуть уточнювати термін, що поставлений перед відкриттям дужок. Словами в дужках може розширюватись зміст правового припису, що формулюються текстом із словом, що поставлене перед відкриттям дужок.

Також вважається, що в дужках поміщуються слова, словосполучення, які уточнюють, пояснюють тощо попереднє слово, словосполучення; вказують на їх подальше скорочене використання».

Інший приклад стосується рішення Конституційного суду України від 13.06.2002 року № 11-рп/2002 у справі за поданням Міністерства оборони України щодо офіційного тлумачення п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (справа про фінансування житла для військовослужбовців). В п. 3.1. цього рішення суд зазначив, що в абзаці першому пункту 22.3 статті 22 Закону дається вичерпний перелік осіб, на яких поширюється дія його положення щодо фінансування житлового будівництва та придбання житла. Граматичний аналіз тексту цього абзацу свідчить, що "учасники бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах" не є відокремленим уточненням до слова "військовослужбовці", інакше відповідно до пунктуації словосполучення Закону "учасники бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів в зарубіжних країнах" повинно було б виділяти не комою, як це зроблено в Законі, а дужками або тире.

Аналогічну позицію у цій справі зайняли і науковці, зокрема фахівці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Таким чином, якщо б КМУ бажав у абзаці другому пункту 7 Положення про РСУ визначити судна, які зазначені в дужках після слів «Військові судна та судна Держрибагентства», як окремі категорії суден, що не підлягають технічному нагляду, то вони мали б бути зазначені, наприклад, через кому, а не в дужках.

Існуюче формулювання цього абзацу не дає можливості дійти іншого висновку. І рятує ситуацію в даному випадку лише викривлене правозастосування даного абзацу на практиці, коли всі військові судна і визначені судна Держрибагенства, а також судна, зазначені в дужках як окремі категорії суден, не підлягають технагляду з боку класифікаційного товариства.

Це прямо не стосується визначених вище новацій законодавства, але на наш погляд потребує нагального вирішення. І можливо в процесі внесення відповідних змін до пункту 7 Положення про РСУ буде переглянуто і перелік малих/маломірних суден, що підлягають технічному нагляду з боку РСУ, з урахуванням вже внесених змін до законодавства про їх реєстрацію.

На завершення зазначимо, що дві категорії суден вище, які звільнені від реєстрації, все ж таки можуть бути зареєстровані у Судновій книзі України за бажанням власника судна також як і інші малі судна, спортивні судна, історичні копії суден, інші судна, що не підлягають обов'язковій реєстрації. Така зміна є позитивною, оскільки тепер у судновласників, наприклад, спортивних або історичних суден з’являється можливість зареєструвати своє судно. Це в свою чергу дозволяє захистити своє право власності на таке майно через отримання документального підтвердження належності такого судна певній особі.<

Розглянуті зміни до Порядку про реєстрацію є в певній мірі позитивними, але все ще потребують внесення додаткових змін до законодавства України з метою забезпечення їх належного застосування.
.